Статистика 35 років Незалежності як вирок українським політичним та бізнес-елітам"
Статистика 35 років Незалежності як вирок українським політичним та бізнес-елітам"
Вражає те, що статистика соціально-економічного розвитку України у період 1991 - 2026 рр. вказує на катастрофу навіть порівняно із періодом брежнєвського "застою."
Ми часто дискутуємо, куди рухається Україна і чому ми опинилися там, де є. Якщо відкинути емоції та подивитися на сухі макроекономічні й демографічні факти, картина нашої траєкторії виглядає потьмуро, але вона необхідна для розуміння нашого майбутнього.
Міф про індустріалізацію та порівняння з УРСР
Наші економічні реалії часто порівнюють з радянською добою "застою" (1964–1982 рр.). І тут варто бути об'єктивними, без жодної ностальгії чи, навпаки, демонізації.
Так, у той період система дійсно зводила масштабні об'єкти: гігаватні електростанції, металургійні комбінати, хімічні заводи. За часів незалежності ми переважно "доношували" та модернізували цей спадок, а нові інвестиції йшли у житло, торгівлю чи агропереробку. Проте ідеалізувати "застій" немає жодних підстав: те фізичне нарощування потужностей супроводжувалося жахливою екологічною шкодою, технологічним відставанням від Заходу та вкрай низькою ефективністю. Це була індустріалізація заради валу, а не заради якості.
Люди як головне дзеркало епохи
Що стосується демографії, то за часів "застою" населення зростало, але водночас очікувана тривалість життя чоловіків парадоксально падала (з 68 років у середині 60-х до 64,5 років на початку 80-х).
За роки незалежності тривалість життя почала трохи зростати, але ми зіткнулися з безпрецедентним демографічним обвалом: з 51,9 млн осіб у 1991-му до 31–36 млн у 2025-му. Кількість народжень впала майже на 73%
Чому так сталося?
Справа не лише у складних 90-х. Головний корінь проблеми — це олігархічно-рентна модель держави, яка міцно консолідувалася на зламі тисячоліть. Вона трималася на трьох китах: дешева праця, доступ до дешевших за світові російських енергоносіїв та політичні преференції для "своїх". Ця система, що головним чином збудована за Л. Кучми, давала короткострокові надприбутки обраним експортерам, але вбивала реальну конкуренцію, інновації та чесні суди, витискаючи мільйони українців на заробітки.
Найнебезпечнішим наслідком цієї моделі стало системне недофінансування армії. Проблема не лише в тому, що ми здали ядерний арсенал, а в тому, що ми не створили йому жодної неядерної альтернативи (потужної ППО, власного виробництва далекобійних ракет, сильної авіації).
Армію скорочували руйнівно: на початку 2014 року країна мала лише кілька тисяч військових, здатних швидко стати до бою.
джерело: Еспресо