Боротьба на два фронти та ставлення суспільства
Українська повстанська армія (УПА) була військово-політичним формуванням, яке діяло на українських територіях з 1942 до 1956 року. Її створення стало відповіддю на потребу об’єднати розрізнені збройні групи націоналістів під керівництвом Організації українських націоналістів (бандерівців), а головною метою УПА було формування національної армії для відновлення незалежної Української держави.
Мета, структура та тактика УПА
УПА прагнула створити самостійну соборну Українську державу, до складу якої увійшли б усі етнічні українські землі. Офіційною датою заснування армії вважається 14 жовтня 1942 року, а один з останніх відомих боїв із військами НКВС відбувся у 1956 році на шляху радянських колон до Угорщини, хоча за окремими свідченнями спротив тривав навіть до 1967 року.
У різні роки УПА очолювали видатні командири: Дмитро Клячківський (1943), Роман Шухевич (1944–1950) та Василь Кук (1950–1954). Для армії була характерна партизанська тактика, а все озброєння здобували як трофеї у ворогів — німців, радянських військ, угорців і навіть з австрійських арсеналів часів Першої світової війни. У складі УПА окрім українців служили представники інших національностей — євреї, росіяни та інші.
Боротьба на два фронти та ставлення суспільства
УПА вела бойові дії як проти нацистської Німеччини, так і проти радянської влади. Антинімецьку позицію українських повстанців визнавали навіть представники німецької окупаційної адміністрації, зокрема Еріх Кох. За німецькими та радянськими документами, збройні сутички між УПА і німецькими військами тривали до серпня 1944 року.
Радянська пропаганда тривалий час зображала УПА як організацію, що співпрацювала з нацистами. У росії Верховний суд у 2014 році визнав УПА «екстремістською організацією». У Польщі також переважає негативне ставлення до УПА — у 2016 році польський парламент кваліфікував дії повстанців на Волині як геноцид.
Варто зазначити, що на Волині діяли не лише підрозділи УПА, а й загони «Бульби»-Боровця, мельниківці, різні отамани, а також німецькі каральні підрозділи, радянські партизани та поліцаї серед місцевого населення.
Документальні дані СБУ свідчать про втрати у Західній Україні: 30 327 загиблих поляків і 240 знищених населених пунктів, 16 523 загиблих українців та 115 знищених сіл. Польський Інститут національної пам’яті оцінює втрати серед поляків на рівні 100 тисяч осіб.
Після здобуття незалежності України ставлення до УПА змінювалося: від негативного образу «колаборантів» до переважно позитивного сприйняття як борців за незалежність, особливо після Революції гідності. З 2015 року вояки УПА отримали статус борців за незалежність України у ХХ столітті, а в 2018 році — статус учасників бойових дій.
«Ми спостерігаємо серйозну переоцінку минулого. Історія УПА стає одним із ключових елементів нашої національної памʼяті. …Для понад 70% українців ця історія стала досвідом і заклала традицію спротиву агресору та захисту незалежності», – сказала на презентації дослідження Ярина Ясиневич, програмна директорка Центру досліджень визвольного руху.
За соціологічним опитуванням восени 2023 року, понад дві третини українців вважають УПА символом боротьби за незалежність. Таким чином, історія УПА відіграє важливу роль у формуванні сучасної національної ідентичності та пам’яті українського суспільства.
Джерело: KURAZH